Наступного року трапилось найстрашніше: я несподівано втратив слух і був вимушений розпрощатися із найсвятішим у моєму житті – музикою. На що схожий мовчазний і нерухомий світ? Це важко описати. Він схожий на поріпаний грунт, спустошений посухою, що потерпає від нестатку вологи. Він нагадує змерзнуту калюжу сталої води, неспроможну породити приємний сміх струмка. Мені здавалося, що здатність діяти повністю зникла з обличчя землі і сама земля перестала обертатися. Все навколо мене виглядало невідповідним, і мені здавалося, що час спливав дуже повільно, начебто я знаходився у центрі змін, що перевершили мої сподівання. Я був нездатний щось зрозуміти. У площинній долі мого мозку, інколи всесвіт був занадто яскравим, а інколи земля здавалася безнадійно спустошенною. Розмови про пісні, що досягали верхівок хіт-парадів, втратили будь-який зміст. Кожного разу, коли я спостерігав, як популярні співаки забували про здоровий глузд і дуріли разом зі своєю аудіторією, я почувався самотнім і дуже безпомічним. У такі моменти мені хотілося розірвати мої вушні раковини, або кинутися на мої цимбали та добряче поплакати. Насолоджуючись моїм горем, я провів декілька років.

Сплинув час, і одного разу коли я був у книжковому магазині, мою увагу привернули „201 популярна пісня країн світу”. Я переглянув декілька сторінок, читаючи музику моїм серцем. Я був впевнений, що я зможу співати пісні. Слухаючись свого інстинкта, я придбав ту книжку. Так само, як людина іноді говорить із найвірнішим другом після довгої розлуки, я кожного дня у думках повертався до пісень у книжці. Дивлячись на музику, я швидко забував, що в мене була пара глухих вух. Я почувався так, начебто я знов повернувся до свого безтурботного, щасливого і радісного дитинства. Адже тільки тоді я зважав на те, яким чистим було небо, і як чудово виглядала квітка, травинка, дерево або камінець. У такий спосіб я повільно навчався читати пісні.

Коли я вступив до Університету, через великий обсяг навчального матеріалу і обмежену кількість вільного часу, я практично припинив тренування та розучування нових пісень. Але, на щастя, в Університеті багато сліпих та фізично неповноцінних студентів обрали музику своєю спеціальністю, і я зміг знов повернутись до музичного життя. Від них я позичив такі книжки як „Вичерпне пояснення 100 відомих західних пісень”, що дозволило мені здобути краще розуміння музики, музикантів та музичної історії. В глибині душі, я вважав Рафаеля і Торвальдсена досить ординарними, але справжнє захоплення в мене викликали Паганіні, Шуберт, Караян і Менухін!!

Як говориться у приказці, ми рідко цінуємо те, що маємо, і гірко шкодуємо за тим, що загубили. Особливо часто мене відвідувала одна мрія. Якби тільки я міг відновити мій слух! Тоді, без усякого сумніву, я б став співаком, пропагуючи мій власний артистичний стиль. Коли я прочитав у журналі статтю про відомого іспанського тенора Паваротті, я був водночас захоплений його особистістю, і мені дуже хотілось почути його пісні. Коли я побачив по телевізору Майкла Джексона, відомого американського рок-н-рольного співака, що давав концерт у підтримку голодуючих в Африці, і мільйони волаючих фанатів висловлювали йому свою підтримку, моє серце рухалося як хвиля у такт музиці. Це знов дало мені відчути могутню силу музики та її незамінність у нашому житті. Я думав, що ніхто не може бути щаслівішим за музиканта, якого надихають і обожнюють його шанувальники.

Коли я проходив курс графічного дизайну, кожен з нас мав проілюструвати книжку. Я вибрав „Біографію Бетховена” для ілюстрування. Я зобразив бюст Бетховена у світло голубому кольорі на чорному фоні, і написав назву книжки жовтими літерами, символізуючими джерело світла. Для удосконалення книжки, я позичив у однокурсників багато музичних творів Бетховена, і нарешті вибрав „Долю”. Коли я почав свою графічну роботу, підскакуючі ноти нагадали мені моє минуле. Німа пісня наче співалася у моєму серці і залишалася зі мною досить довго.

Вже 20 довгих років я живу життям глухої людини. Проте мій досвід свідчить, що втрата слуху не обов’язково спричиняє втрату почуття в мертовому органі. Так само як сліпий здатний бачити сонце, отримуючи сонячне тепло і відчувати прохолоду джерельної води, глухі знають, що таке тиша і як отримувати насолоду від музики. Оскільки людина – це мисляча тварина, навіть людина з фізичними дефектами може використати силу своєї уяви, і, втративши один з органів почуттів, вона може натренувати і загострити інші органи почуттів. Крім того, оскільки саме ця втрата зробила неможливим саме той спосіб життя, якого мені хотілося найбільше, сприйняття оточуючого світу стало вишуканішим, природнішим і ближчим до інтуіції. Таким чином, глуха людина матиме почуття, що різнитимуться від почуттів здорової людини.

Один дуже привабливий, розумний хлопець, що насолоджувався життям, як будь-хто в його віці, не тільки був відмінним учнем, але і грав у шкільному оркестрі! Коли йому було чотирнадцять років, він повністю втратив слух, після чого почалася довга і складна боротьба з усілякими труднощами. Навіть тоді він не на хвилину не забув про музику, а навпаки, тремтливо культивував своє захоплення нею, бо то було для нього святинею. У свій вільний час, будь то в Університеті або на роботі після закінчення навчання, він продовжував вивчати музику, і рок за роком розвинув неймовірну тугу за нею. Зрештою він зрозумів, що навіть якщо людина глуха як камінь, вона все одно може чути багаті і яскраві звуки світу, якщо вона чесна, відкрита, уважна до інших, і вміє слухати усім серцем.