|
|
Мірела Ганеа |
|
|
|
Мірела Ганеа |
|
Дорогі друзі!
Ви мене не знаєте, тому дозвольте представитись. Мене звати Мірела , я з Румунії, мені 30 років і я паралізована. Коли мені було 22, в холодну весняну ніч 1992 року, в моєму житті сталася трагедія. Я отримала дуже сильну спинномозкову травму С5 (пошкодження хребта ) внаслідок тяжкої автомобільної аварії. З того часу я паралізована. Я зовсім не можу відчувати і рухати своїм тілом. Я ледве рухаю руками. З великими труднощами мені вдається друкувати листи на мікрокомп’ютері тільки малим протезом для пальця лівої руки. Але час від часу, коли руки починають втомлюватись, я повинна робити коротки паузи для відпочинку, тому що раптом починаються дуже сильні судоми, які заважають мені писати… Отже, коротше кажучи , я нічого не можу робити сама, я повністю залежу від допомоги оточуючих мене людей ( в моєму випадку, моєї родини ).
Ви не можете собі уявити як я страждаю через свій особливий стан… Я з родиною живу в маленькій квартирі в будинку без ліфта (мої батьки дуже хворі і старі, я ще маю старшого брата ). Любі друзі, повірте мені, що за 8 років, які пройшли з часу аварії, я виходила з квартири тільки 5 разів. І зараз пройшло більш ніж 5 років, відколи я зовсім не вихожу. Я ніде не можу піти. Чому? Тому що тут все недоступне для таких людей, як я, в інвалідному візку.
Ми живемо в дуже різних частинах світу, ви не можете собі уявити, що відбувається тут. Яке важке тут життя! Я думаю, що ми відстали від вас принаймні на 50 років.
Любі друзі, мені дуже важко жити в ізоляції тільки вдома, в моєму віці, мені потрібно активне соціальне життя, у мене є багато потреб… Коротше кажучи, мені потрібно відчувати, що я все ще жива.
Тому я пишу до вас, я почуваю себе дуже самотньо, мені потрібно більше й більше друзів, які можуть розуміти моє особливе становище, мені потрібен друг, який міг мені якось допомогти…
Щодо мене як людини, я можу сказати вам, що до аварії я була дуже здоровою, гарною, дуже веселою, оптимісткою й завжди посміхалася… Тепер я можу сказати, що я не відчуваю, що я живу, мені дуже сумно, я пригнічена, і я почуваю себе дуже самотньо, навіть якщо я завжди вдома з кимось з моєї родини…
Щодо Румунії, я можу запевнити вас, що у нас дуже гарна, але бідна країна, Життя тут важке. Переважна більшість людей в Румунії незадоволена життям. Відбувається багато страйків, люди виступають за свої права, тому що ми сподіваємося на краще життя у майбутньому, але… Тут зарплата дуже низька, у порівнянні з високими цінами на неї
неможливо існувати. З кожним днем все дорожчає. Продукти харчування у нас дуже дорогі. Ціни на все високі. Наша національна валюта не має такої вартості, як долари…
Коротше кажучи, нам тут дуже важко жити, життя у більшості з нас дуже важке…
Любі друзі, я намагалась написати у кількох словах історію мого життя, щось про мене та про ситуацію у моїй країні… Зізнаюсь вам, мені б дуже хотілося, щоб ви стали моїм другом, і якщо ви мені відповісте, прошу написати кілька слів про вас…
На цьому я закінчую свого листа, бажаю вам всім всього найкращого та щастя!
З дружніми вітаннями,
Мірела Ганеа
Румунія
Адреса електронної пошти: mirelaganea@seanet.ro
