Давним
давно, коли
мені було
дев’ять
років, пішла
я якось до
крамниці і
купила собі
склянку
мильних
бульбашок.
Повернувшись
додому, я
стала
пускати
бульбашки.
Одні
розліталися
на дрібні
бризки, інші
плавно
злітали і
плинули у
повітрі. Я
надула одну
величезну
бульбашку і
скочила
всередину. Я
стала зовсім
маленька.
Я
пливла
високо у
небі, бачила
багато
різних
кольорів,
малюсіньких
дітей,
маленьких
людей,
машинки,
будиночки, і
деревця.
Вітер ніс
бульбашку
все далі. Я
кричала, але
люди мене не
чули. Я
кричала знов
і знов. Мені
було страшно.
Я боялася, що
моя
бульбашка от-от
розірветься.
Потрібен
парашут.
Тоді, якщо
бульбашка
розірветься,
зі мною
нічого не
станеться. Я
приглядалася,
пролітаючи
по-над
містом.
Тепер я
бачила
великі
будинки,
великих
людей,
великі
машини,
великих
дітей і
дерева. АХ,
ТІЛЬКИ НЕ ЦЕ!
Моя
бульбашка
неслася до
землі! Я
кричу, та
дарма, ніхто
мене не чує. Я
побачила
свого брата
і знову
закричала.
Він не почув!
І
тоді моя
бульбашка
розірвалася.
Я впала з
неба у траву
і там лежала.
Мені було
дуже сумно
без моєї
бульбашки. Я
хотіла нову
бульбашку.
Я
пішла до
крамниці і
знову купила
бульбашок. Я
надувала і
пускала
мильні
кульки,
багато
кульок. Ось
надулася
одна
величезна.
Я не хотіла
втрапити
всередину,
тож побігла
і сховалася
під хатою.
Бульбашка
розірвалася
з шумом.
Мій брат
вийшов
подивитися
що то за
галас. Я йому
розповіла
про свою
пригоду.
Потім
ми разом
пускали
бульбашки і
дивилися як
вони
злітають і
носяться
навколо. От
мій брат
надув
велетенську
бульбашку.
Він вскочив
усередину, і
бульбашка
стала
віддалятися
у повітрі. Ну
от! Все
спочатку!
